Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень

Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах (далі – Конвенція) – документ новий, прийнятий тільки 02 липня 2019 року, і станом на сьогодні підписаний всього двома державами. Від імені України на початку березня 2020 року Конвенцію підписав Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Нідерланди Всеволод Ченцов. Як зазначає Міністерство юстиції України на своєму веб-сайті, Конвенція має на меті полегшити доступ до правосуддя для учасників ринку, створити для них визначеність, передбачуваність, зменшення витрат, часу та ризиків під час здійснення підприємницької діяльності.

Наразі офіційний переклад Конвенції українською мовою на веб-сайті парламенту відсутній. Повний текст Конвенції доступний англійською мовою на веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права – міжнародної організації, яка згідно зі своїм Статутом має на меті прогресивну уніфікацію норм міжнародного приватного права. Саме в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права і було розроблено та прийнято Конвенцію. Звернемося безпосередньо до норм документа та визначимо, який правовий механізм запропоновано для визнання  та виконання іноземних судових рішень.

Мета прийняття Конвенції

Розробники вказують, що Конвенція покликана сприяти багатосторонній торгівлі та інвестиціям, для чого вкрай важливим є встановлення міжнародно-правового режиму, який забезпечує більшу передбачуваність та визначеність стосовно глобального обігу іноземних судових рішень.

Сфера застосування Конвенції

За формулюваннями Конвенції, вона поширюється на визнання та виконання рішень у цивільних або комерційних справах, та не поширюється на рішення в адміністративних справах, в тому числі рішення, що стосуються митних платежів, бюджетних надходжень, а також на арбітражні справи. Конвенція застосовується у випадку необхідності визнання та виконання в одній Договірній Державі рішення, винесеного судом іншої Договірної Держави. Таким чином, обидві держави мають бути учасницями Конвенції.

Конвенція оперує такими термінами, які будуть вживатися далі, як «Держава походження» – держава, в якій було прийняте судове рішення, та «Запитувана держава» – держава, в якій має бути визнано та виконано рішення.

Стаття 2 Конвенції дає досить великий перелік винятків – справ, на які норми Конвенції не поширюються, серед них зокрема справи про:

• статус та правоздатність фізичних осіб;
• інші питання сімейного права, включаючи шлюбні майнові режими та інші права чи обов’язки, що випливають із шлюбу чи подібних відносин;
• заповіти та правонаступництво;
• неплатоспроможність, склад, рішення фінансових установ та аналогічні питання;
• перевезення пасажирів та вантажів;
• транскордонне забруднення моря, забруднення моря в районах, що не належать до національної юрисдикції;
• відповідальність за ядерну шкоду;
• дійсність, недійсність або ліквідація юридичних осіб або об’єднань фізичних чи юридичних осіб та дійсність рішень їхніх органів;
• обґрунтованість записів у державних регістрах;
• наклеп;
• конфіденційність;
• інтелектуальна власність;
• діяльність збройних сил, включаючи діяльність їх особового складу при виконанні своїх службових обов’язків;
• правоохоронна діяльність, включаючи діяльність працівників правоохоронних органів при виконанні своїх службових обов’язків;
• питання антимонопольного права (конкуренції);
• реструктуризація державного боргу за допомогою односторонніх державних заходів.

Конвенція поширюється на виконання будь-якого рішення щодо суті, винесеного судом, незалежно від того, як таке рішення може бути названо, включаючи ухвалу чи розпорядження, якщо відповідач – фізична особа має місце проживання в Договірній Державі. Щодо юридичних осіб, то їхня держава місцезнаходження визначається шляхом встановлення:

• держави, визначеної в статутних документах;
• держави, відповідно до законодавства якої юридичну особу створено;
• держави, де є головні органи управління юридичної особи;
• держави, де здійснюється основна діяльність юридичної особи.

Правила визнання та виконання рішень

Конвенція встановлює наступні правила щодо визнання та виконання рішень.

По-перше, рішення по суті не перевіряється. Перевіряється рішення лише в обсязі, необхідному для його виконання.

По-друге, судове рішення визнається лише в тому випадку, якщо воно набуває чинності в Державі походження, і підлягає виконанню, лише якщо воно підлягає виконанню в Державі походження.

По-третє, визнання або примусове виконання може бути відкладено або відхилено, якщо рішення буде предметом перегляду в Державі походження або якщо строк для звернення до звичайного перегляду не закінчився.

Судове рішення підлягає визнанню та виконанню, якщо виконується одна з вимог, передбачених ст.5 Конвенції. Основною підставою є те, що особа, проти якої вимагається визнання чи примусове виконання рішення зазвичай проживає (знаходиться) в Державі походження на той час, коли ця особа стала учасником провадження у суді походження.

У визнанні або примусовому виконанні рішення може бути відмовлено у випадках, встановлених Конвенцією, зокрема коли:

–                      відповідач не був належним чином та в належні строки повідомлений про розгляд справи;-                     відповідача було повідомлено в Запитуваній державі у спосіб, несумісний із основними принципами Запитуваної держави щодо вручення документів;-                     рішення було отримано шляхом шахрайства;-                     визнання чи виконання рішення було б явно несумісним з публічною політикою Запитуваної держави, включаючи ситуації, коли конкретні провадження, що призводили до рішення суду, були несумісними з основоположними принципами процесуальної справедливості цієї держави та ситуації, що стосуються порушень безпеки або суверенітету цієї держави.            Для визнання та виконання рішення особа подає документи, вказані у ст.12 Конвенції, в загальному це є повна і завірена копія рішення суду та будь-які документи, необхідні для встановлення того, що рішення набрало законної сили або, якщо це застосовано, підлягає виконанню в Державі походження. Якщо було прийняте заочне рішення – подається оригінал або завірена копія документа про те, що документ, за яким розпочато судове провадження, був доведений до відома відповідача. За необхідності суд може вимагати інші документи, якщо рішення іноземного суду не дозволяє встановити, що всі умови для примусового виконання рішення, встановлені Конвенцією, були дотримані.

Якщо відповідні документи не викладені офіційною мовою Запитуваної держави, до них додається засвідчений переклад на державну мову, якщо законодавством Запитуваної держави не передбачено інше.

Конкретний порядок визнання та виконання судового рішення регулюються законодавством Запитуваної держави. Суд запитуваної держави повинен діяти оперативно.

Чи можливо ефективно застосовувати Конвенцію

На сьогоднішній день питання визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні регулюється Цивільним процесуальним кодексом України. В загальному, рішення іноземних судів виконуються в Україні у разі:

– їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або

– за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

На сьогодні Україна є членом низки міжнародних договорів, що регулюють питання визнання та виконання іноземних судових рішень. Наприклад, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р. (діє в рамках країн СНД), Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р. (діє для країн СНД), Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 р.(стосується арбітражних спорів).

Для визнання та виконання рішення іноземного суду заявник подає клопотання. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи;

4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);

6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

З огляду на викладене, Конвенція, підписана широким колом держав, сприяла б знаттю питання щодо необхідності укладення двосторонніх міжнародних договорів для визнання та виконання судових рішень та уникнення необхідності доведення принципу взаємності у разі, якщо його наявність оспорюється.

Конвенція відкрита для підписання та приєднання всіма державами. Важливо зазначити, що Конвенція набуває чинності між двома Договірними Державами лише в тому випадку, якщо жодна з них не повідомила депозитарія щодо бажання не поширювати дію Конвенції на іншу Договірну Державу (не зробила відповідне застереження).

Станом на сьогодні Конвенцію підписали всього дві держави – Україна та Уругвай. Україна поки що не ратифікувала Конвенцію. Чи зможе Конвенція стати дієвим інструментом для визнання та виконання судових рішень іноземних судів, а якщо зможе, то коли це станеться – сьогодні складно прогнозувати, зможемо зробити відповідні висновки з часом.

Провідний юрист KAC Group Анастасія Обертинська-Єніч