Судова практика у справах про відмову у реєстрації податкових накладних

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» № 2260-IX, який набрав чинності 27.05.2022 р., відновлено обов’язок платників податків реєстрації податкових накладних. Відтак, знову актуальною є проблема неправомірної відмови податкових органів у реєстрації податкових накладних та оскарження таких дій. Ми проаналізували найбільш цікаві акти судової влади з цього питання, які можуть бути корисними підприємцям.

1. Контролюючий орган має надавати перелік конкретних документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної – постанова Верховного Суду від 04.08.2021 р. у справі №0840/4088/18

Фабула справи: підприємство звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної. Платником було подано пояснення, включно з бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність господарської операції, однак контролюючим органом було відмовлено у реєстрації спірної податкової накладної.

Висновки Верховного Суду:

– загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення контролюючим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття;

– здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства;

– здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій контролюючого органу;

– таким чином, якщо рішення контролюючого органу не містить та/або відповідним контролюючим органом чітко не вказано, якому саме критерію ризикованості платника податку відповідав такий платник, а також не зазначено документи, які платник податків не подав контролюючому органу на підтвердження реальності господарських операцій, то таке рішення контролюючого органу є прийнятим не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

2. Податковий орган має вказати конкретний пункт нормативного акту, який є підставою для прийняття рішення про зупинення реєстрації податкової накладної– постанова Верховного Суду від 02.02.2021 р. у справі №805/3956/18-а

Фабула справи: платнику податків було надіслано квитанції про зупинення реєстрації податкових накладних. Платник податків подав подав письмові пояснення та копії документів, що підтверджують реальність здійснення операцій по податковим накладним. Однак за результатом розгляду письмових пояснень та копій документів, що були подані платником податків, податковим органом прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Висновки Верховного Суду:

– у квитанціях про реєстрацію спірних податкових накладних податковий орган не зазначив, яким саме критеріям оцінки ступеня ризиків відповідають останні, які саме документи складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Натомість платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій;

– можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт 6 Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд (йдеться про Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджені наказом Мінфіну від 13.06.2017 р. №567, які були чинні на момент розгляду справи);

– відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

3. 3. Подання одного платіжного доручення до різних податкових накладних не свідчить про нереальність операцій – постанова Верховного Суду від 02.07.2019р. №140/2160/18

Фабула справи: підприємство звернулось до суду з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язати податковий орган зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну. Одним із аргументів податкового органу на користь прийняття свого рішення стало подання платником податків одних і тих же платіжних доручень по різних податкових накладних.

Висновки Верховного Суду:

– щодо доводів відповідача про надання платником податків одних і тих же платіжних доручень до різних податкових накладних, суд апеляційної інстанції зазначив, що подані до контролюючого органу позивачем письмові пояснення та копії документів підтверджують здійснення позивачем господарських операцій із контрагентом, по яких складено податкову накладну. Ознак порушення вимог законодавства щодо їх складення вони не містять та є достатніми для прийняття Комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію вказаної податкової накладної в ЄРПН. Господарські операції, за наслідками яких складено податкову накладну, здійснені позивачем в межах його господарської діяльності, є фактичними та підтверджуються первинними документами. При цьому, контролюючим органом не враховано специфіку діяльності позивача та не взято до уваги письмові пояснення платника податків;

– відтак, подання платником податків одних і тих же платіжних доручень до різних податкових накладних не може свідчити про нереальність господарських операцій за цими податковими накладними, оскільки суми грошових коштів у таких платіжних дорученнях включають загальні суми сплачених коштів контрагента на адресу отримувача позивача.

Читайте також:

Судова практика у справах про форс-мажор

Податкові та митні спори в умовах збройної агресії